Капітан Береза: «Самі організували блок-пост у приморському селищі»

Йти морським шляхом капітан далекого плавання Олександр Береза ​​задумав ще в шкільні роки. Після школи вступив до херсонської школи мореплавця, де за його словами на штурмана був страшенний конкурс. Закінчив Одеську морську академію, як називає жартома АКАМЄДІЯ. А потім працював у Чорноморському пароплавстві та підфлажному флоті. Повернувшись із рейсу, сьогодні цілодобово охороняє селище, де проживає.

Про те, якою є людина капітан Береза, говорить його міцне рукостискання при зустрічі. Сережка у вусі – на знак, про мис Горн, місце вічних штормів та буревіїв. А чіткі лаконічні відповіді, свідчення того, що Олександр людина справи.

– Я зі Слобожанщини, родом із Охтирки – каже Олександр Береза. – Батько мій із Харківщини подарував мені таке звучне лідерське прізвище, етимологія якого означає ватажок парубочої громади на святі Різдва. Знаючи і пам’ятаючи це, так і йду життям, – каже капітан. Після окупації росіянами Криму повністю перейшов на українську.

– Ваші пости у фейсбуці багато хто читає з великим інтересом, відкриваючи для себе морську історію. Розкажіть про ваш морський шлях.

– У сім’ї моєї моряків не було. Моя мама і старший брат працювали в нафтовій галузі і прочили мені піти цим шляхом. У нас за Охтиркою, де я народився і виріс, знаходяться нафтові та газові поля. За них зараз і борються росіяни з нашими. Мама хотіла, щоб я вступив до Полтавського нафтового технікуму. А я поїхав до Херсона в морехідку. У 1979-ому був останній набір на штурмана після 8 класу. Конкурс був 37 осіб. На решту спеціальностей брали після 10 класу. Після закінчення училища працював у пароплавстві. І коли у вищій школі мореходів відкрилися прискорені курси, закінчив їх. Після Акамедії продовжив працювати у пароплавстві, а потім під іноземним прапором. 1997 року отримав диплом капітана. Співпрацював із греками, ходив на балкерах, потім на контейнеровозах. Зараз працюю із компанією «Голден порт».

– Де вас застала війна?

– У грудні минулого року повернувся із рейсу. Зустрів із сім’єю новий рік у Франції, потім поїхали до Індії. До Одеси приїхали 22 лютого. А 24-го все розпочалося. Я відправив дружину до безпечного місця. А сам пішов у територіальну оборону. Там записали мої дані. І сказали – чекайте. А що чекати… У нас у районі приморського селища під Одесою багато хто поїхав. Хтось лишився. Ми саморганізувалися, перекрили всі в’їзди на районі, обладнали блокпост та встановили цілодобове чергування. До нас приїжджала поліція, сказала, що ми не маємо права зупиняти машини. Ми запропонували їм постояти на блокпосту. Вони відмовилися. А для нас це наша безпека та наших сімей. Усіх, хто приїжджає, питаємо, куди їдуть. Був випадок, коли повз нас проскочив автомобіль. Ми поїхали по нього, зупинили. Нам пояснили, до кого приїхали. Отже, поки стоятимемо. Сподіваюся, що все скоро закінчиться. І я зможу знову підти у рейс.

– Що дає вам ваша професія?

– Це можливість подивитися світ та заробити легальним шляхом. Гроші дають більше свободи. Звісно, ​​це не легка професія. Особливо важко було під час епідемії ковіда, коли доводилося працювати місяцями у закритому просторі, не маючи нагоди довгий час вийти на берег.

– На вашу думку, у чому відмінність українців, як справжніх моряків?

– Я вважаю, що найтолерантніші моряки – українці. Неважливо, хто якоїсь національності на борту, головне, щоб він добре виконував свою справу. А про збереження наших традицій скажу так, якщо в екіпажі хоча б два українці, то на Великдень на судні будуть пекти паски. А більше наших, то й готуватимуть українські страви.

В Одесі на «книжці» купив збірку рецептів до українських свят англійською мовою. І дав її філіппінському кухареві, щоб він приготував 12 страв на Різдво. Він усе зробив. І приносить якусь незвичайну страву. Усі питають: «що це таке?». Відповідає «Укреїнен сало!». Він його приготував як салат із буряком та овочами. Але було дуже смачно.

– Наші українські моряки сьогодні у п’ятірці за кількістю на світовому трудовому ринку. Але гордості за морську державу досі немає. Що потрібно зробити, щоб змінити ситуацію?

– Ви знаєте, щоб вивчитися на швачку, вистачить місяця, а на дизайнера – вже роки. Те саме й у нас. У нас немає морської культури. Потрібні факультативи вивчення морської літератури, мариністики. І починати треба з першого курсу. Ми вивчали традиції та перемоги російського флоту. Але перші кругосвітки зробили німець та українець: Іван Крузенштерн на кораблі «Надія» та Юрій Лисянський на кораблі «Нева». Причому полтавчанин Лисянський уклався на тиждень раніше, ніж Крузенштерн. Дуже раджу почитати книгу дорожніх нотаток Лисянського, що недавно вийшла, де багато пізнавальних моментів. Так, після кругосвітки екіпаж подарував своєму капітанові золоту шпагу, настільки гуманним і людяним було його відношення до моряків. Коли на борту обкурювали шкури, він запропонував матросам перейти з бака до офіцерських кают, щоб не дихати димом. Про його господарність говорить факт, що при обстрілі острова тубільців він потім наказав зібрати гарматні ядра, щоб їх можна було використати повторно.

Також потрібно знати класичну морську літературу, Мелвіла, Патріка Обрайєна, Конрада. Тепер мали вийти повні збори творів Конрада, до яких я написав передмову, як я розумію його творчість з позиції моряка.

Крім того, ми намагаємось розвивати сучасну морську мариністику. І вже третій рік разом із Олександром Санченком проводимо конкурс української маринистики ім. Лисянського “Мателот”. Я член журі. Минулого року нам надіслали роботи понад 50 авторів. Щороку ми ставимо тему. Позаминулого року тема була присвячена Тарасу Шевченку, який навчав моряків, минулого – темі вітрил. Ми вже видали дві збірки, публікуємо інформацію на сайті «Читомо».

– Що б хотілося змінити в морській освіті, як то кажуть, у консерваторії підправити?

– Насамперед треба замінити підручники. У нас ще радянська традиція навчання. Викладають російською, а мешкаємо ми в Україні. За весь час із української літератури в Академії вийшов лише один словник українською. Ми готуємо спеціалістів світового рівня. На якій літературі ми їх готуємо. Дивно, що українські моряки ще затребувані. Вважаю, що треба переходити на британську систему навчання. Там також кожні п’ять років підтверджуєш свою кваліфікацію. Але якщо ти працюєш у цій галузі, то це не проблема. Усі, хто у нас отримують дипломи у ВНЗ, мають право працювати під британським прапором. Тільки капітанові потрібно отримати відповідальний сертифікат компетенції. Для цього можна було поїхати до капітанії до Британії. Я ж складав тест в Одесі. І отримав підтвердження з першої спроби. Саме таким шляхом треба йти. А не створювати комісії та інші комерційні установи в Україні, які вимагають гроші з моряків. Орієнтація на британську систему допоможе нам вийти на інший рівень. Тому треба переходити на викладання англійською, що допоможе морякові краще адаптуватися, – упевнений Олександр Береза.

     Моряк дивиться на годинник. Йому час на зміну, чергувати на блокпосту. Адже сьогодні в нього інша місія – захистити свою землю та країну. Щоб завтра знову вийти у море.

Анатолій Венгрук, Ніна Ільїна