Міжнародний піратський день: коли захопилися жартом не на жарт
Якось у 1995-ому в американському містечку Олбані двоє друзів грали у ракетбол. І все би нічого та один з них отримав травму і видав піратський вигук. Друг відповів йому у тому ж стилі і так між Джоном Бауром і Марком Саммерсом зав’язалася жартівлива розмова піратським сленгом. Обом настільки це сподобалося, що вони вирішили започаткувати таке свято і назвали його «Говори як пірат» (Talk like a pirate Day). Ідея народилася 6 червня у день, коли американці відзначають висадку союзних військ у Нормандії (операція Оверлорд у 1944), тож з поваги до цієї дати для свята обрали іншу – день народження колишньої дружини одного з друзів – 19 вересня, щоб легше було запам’ятати.
Спочатку це було щорічне свято для своїх. До Саммерса і Баура приєдналося ще кілька друзів і вони почали розважати мешканців містечка різноманітними вигадками на піратську тематику. Усе змінилося у 2002-ому, коли про ідею друзів написав відомий американський публіцист Дейв Баррі. Свято отримало популярність, спонсорів та вийшло на зовсім інший рівень. Тепер це міжнародний піратський день, який святкують у 40 країнах світу. А ті, хто його відзначають не тільки говорять як пірати, але й вдягаються відповідно, влаштовують різноманітні змагання та дивляться в кінотеатрах фільми про піратів.
Україна ж захопилась піратством років 40 тому. А почалось все в Одесі, коли лікар-травматолог Віталій Калібердин вирішив трохи заглибити свій гараж. У 1981 році він відкопав старий колодязь – збирач дощової води, часів, коли в Одесі не було водопроводу. Знахідку лікар облаштував під піратський льох «Веселий Роджер» і взяв собі ім’я капітан Залізний Гуго. Колоритні костюми, зачитування кодексу честі, обов’язковий пароль на вході, декламування віршів, власна піратська пісня й атрибутика, яку роками збирав господар, зробили цю підземну схованку відомою не тільки в Україні. Сюди приїжджали з Німеччини, США, Південної Кореї. Розповідають, як одного разу до одеських піратів завітав старший радник посла Японії в Україні. Кажуть, він довго і гучно сміявся, коли йому на тіло поставили обов’язкову для всіх гостей піратську печатку.
– Капітан Гуго дав мені ім’я юнга Меггі, – згадує подруга Залізного Гуго, Людмила Онуфрієнко. Я в піратський льох потрапила не випадково. 18 років ходила у рейси на «пасажирах». Добре знайома з морським життям. Коли я почула про піратів в Одесі, вирішила їх знайти. Друзі знали головного пірата. Атмосфера схованки прийшлась мені до душі. Зоряне небо, стіл, діжки замість стільців, канати. Пляшки з водою з трьох океанів: Індійського, Атлантичного та Тихого. Коли у Гуго питали, чому немає четвертого, він сміявся: який же пірат піде у Північний Льодовитий.
Одеські пірати – родзинка щорічної колони на Гуморину. Та мало хто знає, що 1 квітня вони з’являються неочікувано. Займають місце в колоні, розвертають прапори і роздають посмішки на різні боки. Лише організатори кричать у гучномовці: «Викличте поліцію, ми їх тут не планували!»
Коли друзів-затійників запросили на телебачення у Київ, вони приїхали до столиці при повному параді. У костюмах з бутафорською зброєю спустились до метро і там їх затримали. Вони довго пояснювали, що пістолети іграшкові, у цей час до них підходили зацікавлені кияни і питали: «Ви за яку партію?». «За партію одеських піратів», – казали жартівники у відповідь.
Попадалися вони і одеським патрульним за гамір на вулиці. При собі пірати мали «власні» гроші, на яких було надруковано «сто мільйонів», розгорнули банкноту перед поліцією, запитали: «Вистачить?». Місцеві вартові жарт зрозуміли і відпустили «порушників».
Після смерті капітана Гуго, льох закрили. Проте за кілька років до цього, в 2007-му, піратське гніздечко перемістилося в квартиру боцмана Міхи і саме його одноголосно обрали головним одеським піратом.
– Ми зберегли піратські традиції, трішки змінили напрямок руху, – каже Володимир Михайленко. – Ми не п’ємо, не палимо. Ми моложаві, усі балувані «діти війни». Постійно збираємось в нашому клубі, на дні народження переодягаємось піратами. Влаштовуємо вечори з віршами та піснями. Якось на пляжі влаштували пошук скарбів – ящик пива. Відпочивальники із задоволенням зустрічали нас. Діти і дорослі хотіли доторкнутися, сфотографуватися з нами. Ми несемо радість людям. Ми граємо в піратів. Знімаємось в кіно. У одному фільмі було задіяно одразу 32 пірата. Уже кілька років в костюмі виходжу на яхті в море з пасажирами та влаштовую виставу. Таке піратство всім подобається.
Фото: Анатолій Венгрук, Karl Maasdam