Пам’яті капітана. Анатолій Ляшенко: «Усе буде добре ─ інакше бути не може».

Це був улюблений афоризм капітана дальнього плавання Анатолія Ляшенка. Озираючись на тисячі морських миль позаду, можна сказати, що це був його оптимістичний життєвий принцип. Недарма найкращою піснею для нього була «Я люблю тебе, життя…»

Хотілося б посидіти, поговорити з бувалим моряком, який проніс на капітанських погонах хронікальні події Чорноморського пароплавства. Це було можливо до 20 серпня, але… Час не шкодує нікого, тим більше людини, яка відстояла на життєвій вахті майже 93 роки. Один з членів Асоціації морських капітанів України повідомив про його смерть редакцію уже після похорону на Другому християнському цвинтарі в Одесі.

Син Анатолія Фадєєвича Володимир гортає трудову книжку. Море і флотська робота, турбота про судно, доставку вантажу та екіпажу, подолання відстаней і радість домашніх буднів склали сенс його земного призначення.

Зростав у Нікополі. У середині 50-их одягнув курсантську форму ОВІМУ (Одеська вишка). У 1958-ому він уже піднімається трапом серійного вуглерудовозу-«п’ятитисячника» «Чулим» як третій помічник. Пароплав, рухаючись від дії двох парових машин, із плюмажем чорного диму, що валив із труби, здавався втіленням давньої мрії – стати моряком. Дружина капітана Раїса Дмитрівна каже, що це було для нього найдорожчим, найзаповітнішим щастям. Наприклад, набагато більшим, ніж придбання речей «на школу», що займало багатьох членів екіпажу. Він навіть не орієнтувався в ринкових прейскурантах одеського товчка, і часто просто просив колег, які йшли у звільнення в іноземному порту: «Тримай гроші і купи мені…щось добре для дому».

Якщо більшість судноводіїв з отриманням керівної посади на містку одночасно набували капітанського лиску і зневажливого погляду з-під кашкета з лойдівським козирком, Анатолію Ляшенку чужа була начальницька пихатість, демонстрація своєї переваги або створення бар’єру з підлеглими. На всіх судах, де він працював, його цікавив порядок, безпека мореплавання, своєчасність доставки вантажу, а не кар’єрне зростання.

─ Папа, будучи людиною скромною, узагалі не прагнув публічності та слави. Може, тому фортуна і посміхалася до нього так, що призначення він отримував без жодних клопотів про них, – каже Володимир. ─ Звання капітана йому дали у 37. Для ЧМП, де в капітани можна було вибитися років до п’ятдесяти, випадок майже винятковий.

Сьогодні зрозуміло, що саме такі моряки, як він, склали кістяк вітчизняного флоту, його опору та світове визнання. Може, тому, що вродився в батька, який пройшов війну і казав собі при бомбардуваннях, якщо вибереться живим, повірить у Бога. І потім завжди носив у кишені картонку із записаною молитвою, яку передав як охоронну сину Анатолію. Може тому, що найбільше визнавав прості людські цінності, до яких відносив сім’ю, виховання дітей, онуків, спілкування з друзями. Може, тому, що розвивав у собі такі якості моряка, як терпіння, витримку, силу волі та безвідмовність у допомозі ближньому.

Це особливо виявилось у дні, коли на турбоході «Рівність» А. Ляшенко ходив на Кубу, перевозячи боєприпаси за часів карибської кризи. Тоді планета теж була пороховою бочкою на порозі третьої світової. І під час рейсів на Анголу, де 1975-го розгорівся великий збройний конфлікт між трьома угрупованнями, що призвело до громадянської війни. Справжнім стійким капітаном він виявив себе в портах В’єтнаму, охопленого вогнем битв у 60-х -70-х. Тоді судна ЧМП були постійними гостями у неспокійних водах Північного В’єтнаму, який боровся з Півднем. Ризик потрапити під обстріл супроводжував моряків кожну добу перебування у зоні бойових дій. Родина Ляшенків переживала, коли дізналася, що капітан під вогнем прийняв на борт команду польського судна, яке стояло поряд. У нього потрапив снаряд, і почалася пожежа.

─ Батько не любив війну. Він хворів останні місяці, але, зберігаючи ясну свідомість, глибоко переживав окупацію України 24 лютого, ─ розповідає син. ─ «Отже, вони нам не друзі», ─ робив моряк гіркий висновок…

Попрощатися з ним прийшли моряки компанії «Дельта-Лоцман», де він 15 років працював лоцманом. Він передбачав швидкий розвал пароплавства і не бажаючи з цим миритися, Анатолій Фадєєвич покинув місток у 1991 році та звільнився. Але «сидіти на березі» не міг і невдовзі узявся за проводку суден у Сухому лимані.

Останнім його теплоходом був “Композитор Рахманінов”. Він здійснював двомісячні рейси Середземним морем і повертався до Одеси. Лінія вважалася зручною, і присутність тут уже немолодого капітана викликала заздрість у кар’єристів, які здобули заступництво нечистих на руку керівників пароплавства.

Толя мав міцний характер і не боявся конфліктів. Але перетворюватися на підлабузника та угодника, який шукає зв’язки та знайомства, щоб затриматися на «солодкій лінії», не став, ─ згадує дружина Раїса Дмитрівна. ─ Він просто подав заяву і відмовився брати участь у чварах.

Більше того, Микола Попоудін, який був тоді на «Рахманінові» мотористом, сьогодні, відпрацювавши вже кілька контрактів «під прапором», з вдячністю відгукується про капітана, який вмовляв йти вчитися, глибше опановувати спеціальність і зрештою стати відмінним механіком.

─ З Ляшенком було дуже добре працювати. Усім допомагав, для кожного знаходив час та добре слово. Його любив весь екіпаж, – ділиться спогадами Микола. ─ Це була світла людина.

Тепер все менше таких гвардійців флоту, відданих справі та обов’язку. А говорити про них треба, бо маючи таких дідів країна непереможна.

Автор: Владислав Кітік

Фото: сімейний архів Ляшенків

Схожі записи