Вітри Одеської затоки

Про вітри довелося якось почути від видатного майстра вітрильного спорту Юрія Казакова. Приводом для розмови з капітаном була історія з яхтою «Барс», що потонула у серпні 2008-го за 13 миль від Одеси. На щастя, усіх хто був на борту врятували буксир Одеського порту та кілька іноземних суден. Тоді постало запитання, як у спокійній Одеській затоці міг з’явитися сильний вітер в 11 балів за шкалою Бофорта, що спричинив аварію?

Одна з причин у природній будові місцевого ландшафту, відповів Казаков. Яхтовий капітан розвинув теорію, за якою маси льоду, що переміщалися за часів великого зледеніння у напрямку Захід – Схід, змінили орієнтацію руху. І поповзли вниз – на південь. Цей поворот був приблизно у районі нинішньої Балти, на півночі Одещини. Принаймі, там досі земля зберегла каскад ярів і балок. Вони, на зразок величезних жолобів на земній поверхні, спускаються до моря. Так само течуть і повноводні річки: Прут, Дністер, Південний Буг, Дніпро. Той же характер русел і у дрібних річок. Тож, у величезному лабіринті ярів та балок, за рахунок перепадів атмосферного тиску виникає рух повітря. Воно багаторазово посилюється, потік поступово розганяється як у аеродинамічній трубі. Пориви, що утворюються, можуть піднімати штормову хвилю небезпечну для малого флоту.

Вітри як люди, відмітив у розмові капітан. Вони дружать, сваряться, роблять хвилі, пускають пил в очі, іноді навіть зривають дах. Вони належать до племен мусонів, пасатів, циклонів, бризів. І, звісно, ​​мають свої імена. Принаймні, в Одесі.

Морський професійний сленг апелює переважно до термінів італійського походження, рідше – грецького. Ними користувалися і рибалки, які парусували вздовж південного узбережжя. Від них назви перейшли в ужиток яхтсменів. Звичайно, мовну інтерпретацію супроводжувала хороша добавка з колориту місцевої говірки. В результаті склався своєрідний лексикон, який зараз потроху забувається, зокрема, через занепад вітрильного ентузіазму.

Проте в літературі ні-ні-ні, та й виринають «вітряні» слова. Читаємо вірш «Кавун» Едуарда Багрицького про те, як вітрильний дубок іде до Одеси з вантажем арбузів: «Свіжак надривається. Пре на рожон. Азовського моря корито». «Свіжак» – це свіжий вітер, сильний порив, що задирає хвилю. Дує – «на розмах», як точно сказав поет. Драматичне оповідання про суденку, яке не витримало боротьбу з бурхливим морем, вінчає ліричне закінчення: «Скумбрійна зграя грає. / Низовий на хибі качає арбуз/ І до берега він підпливає». «Низовий» – це південний вітер, який приходить знизу, якщо дивитися по карті. І зрозуміло, що може пригнати кавун до берега.

Відповідно, північний вітер називають «Горішним» або «Горишняком», оскільки він приходить зверху – «з гори». Іноді задля спрощення артикуляції говорять просто «Грішак». Він холодний, але терпимий. А ось норд-ост, він північно-східний, дуже неприємний і вогкий. Зокрема, взимку. Його і сьогодні однозначно називають «Зусман».

Коли енергійного «Свіжака» немає, а тільки млявий подих, яхтсмени пригнічено бурчать: «Кисляк». Він слабкий, згасаючий і в дні присвоєння такого тьмяного імені явно не обійшлося без впливу жаргону. А «Бунація»? Достеменно невідомо, звідки вона взялася. Але так позначають час затишшя між змінами вітрів. Для гонщика це важке очікування, що триває часом до 3 годин. Штиль – час нудний. За традицією, щоб накликати вітер, наймолодший член команди має пошкрябти по щоглі нігтями. А курити може лише капітан.

Якщо вітер із південного сходу, італійською він звучить як «Сирокко». Але у місцевому варіанті він перетворився на «Широкий». Він і справді розходиться широким простором лиманів, виривається у море. Піднята їм хвиля закидає очі піною, і його не дуже люблять ті, хто ходить під вітрилами.

Відзначений літераторами і північно-західний вітер – Трамонтана, чи простіше «трамонтан». Він фігурує у творах Олександра Гріна, у романі «Вершники» українського письменника Юрія Яновського. У повісті Петра Сажина «Трамонтана» (1959 р.) головного героя, азовського рибалки, прозвали Трімунтаном за різкий, непримиренний характер. І хоча слово перекладається як «вітер з-за гори», дотепники нерідко вимовляють його на кшталт молдавського прізвища «Тримунятн». Або навіть «Три Мунтяни». Як видно, небезпідставно. Бо він тягне з боку Кишинева. І тягне за собою звідти циклони та дощі. Мабуть, із Кишинівського моря (Гідігіцьке водосховище).

Гарно називається прямий східний вітер – Леванте. Слово сьогодні рідкісне. Оскільки вітер приходить з боку Кінбурнської коси, рибалки йому надали ім’я «Кінбурн». Іноді «Кімбур», щоб поберегти мову.

З боку Бессарабії налітає західний вітер «Молдаван». Перш ніж досягти моря, він довго вбирає жар Буджакських степів, і приносить влітку спеку. Він так нагріває верхні шари води, що риба йде на дно під каміння. І тоді клювання немає! Про повітряного посланця з південного заходу одного разу довелося чути, що це – «Губатий».

Автор: Владислав Кітік, фото: Анатолій Венгрук