Пианіст Юрій Дикий - Моряк України

Юрій Дикий: Я також не уявляв себе без моря

39-я кают-компанія «Морської бібліотеки Одеси» згадувала забуті музичні традиції круїзної індустрії ЧМП. Продовжуємо розповідь про зустріч з відомим піаністом Юрієм Диким, який поділився всім, що запам’яталося з його круїзного минулого.

– Не можу сказати, що я народився в морі, але вся сім’я була морською, – Юрій Дикий показує фото минулого століття і статтю з газети «Моряк», яка присвячена його дідові, дядькові мами.

– У 14 років він втік у цирк і працював акробатом, поки не зірвався з-під купола. Це була людина неймовірного таланту. Плавав з 1925 року кочегаром. Його руки перетворилися на суцільний мозоль. І кличка у нього була Коля Мозоль. У пароплавстві все його знали. Його син став капітаном далекого плавання. І я теж не уявляв себе без моря. Тому що з дитинства був пов’язаний з моряками. У нашій родині жили деякі моряки з китобійців «Слави». Пам’ятаю штурмана, який пив безпробудно, йшов в рейс, привозив 100 тисяч карбованців. І спускав за 5-6 днів. Був неймовірно добрий і щедрий. І всім допомагав.

У 8 років в перший рейс

«У нашій родині до моряків ставилися з колосальною повагою. У нас жив Вася Чічукало, який працював коком на судні. За свої заслуги він навіть отримав орден Леніна. Одного разу він запропонував нам пійти з ним в рейс на судні «Білорусія» (колишній «Карл Великий»). Судно перевозило руду з Маріуполя в Поті. Всі моряки були з родинами. А капітаном був Моня Соловйов. І моя бабуся з його дружиною на камбузі чистили картоплю.

Три шибеника, які теж були в рейсі, залізли до капітана, знайшли ракетницю і почали палити з неї. Пам’ятаю також навчання на морі, спускалися шлюпки. І я був на нарівні зі дорослими. А мені було тоді 8 років. І потім я задавав собі питання, невже я більше не піду в море.

Але після зустрічі з Костянтином Кононенко, організатором концертів на лайнерах ЧМП море знову відкрило свої широти. На цей раз, завдяки музиці. У рейсах було багато різних пригод.

Канадські поліцейські заарештували лайнер за вінчестери

Коли ми йшли по Амазонці, в 1990-му, я бачив, як вирубуються ліси. Найбільше по шляху купували папуг, рідкісних тварин. Капітан у нас був на прізвище Туман. Він ходив вночі по лайнеру, прислухався – де кричить папуга, тому що це була контрабанда.

Була цікава історія закупівлі вінчестерів в США. В Америці зброя продається вільно. І частина нашої команди вирішила купити собі вінчестер. Коли поїхали на закупівлю, старпом запросив і мене. Спочатку замовили дозвіл на зброю, яке коштувало всього 3 долари. Я теж зробив дозвіл, про всяк випадок. Все купили зброю. А я ні.

Але коли ми прийшли в Канаду, пришвартувалися, раптом вереск сирен, нас оточили. Поліцейські піднялися на борт. І всім довелося здати зброю, винести на палубу. І тут по спікеру попросили зайти мене до капітана. Мене питає поліція, чому я не здав зброю адже коли я отримував дозвіл на зброю, мені видали документ як паспорт, ввели в базу і ідентифікували. Природно, я пояснив, все посміялися і розійшлися».

У шторм прив’язували рояль канатами

«Були на нашому шляху і жорстокі шторми. Я пережив семибальний, коли ти лежиш перед концертом пластом. Чорне море в порівнянні з океанської хвилею це дитячий лепет, – зазначає Юрій Дикий. – Судно виповзає на хвилю, а потім летить у прірву. І це відчуття, що все пропало. Але, найголовніше в іншому, що ніхто не скасовує концерт. Рояль прив’язаний канатами до стійок, щоб його не кидало. І думаєш, невже глядачі прийдуть на концерт. І надія жевріє, що скасують. Але ні.

Коли Горбачов зустрічався на Мальті з Бушем, американський президент вже використовував пластир, який приклеюється за вухами і приводить в норму вестибулярний апарат. І можна нормально переносити хитавицю. Я теж собі такий купив. І ось шторм. Я граю. Поруч зі мною виконавець, народний артист Білорусі Олег Мельников. Зріст у нього був понад 190. Нас іноді селили в одну каюту, коли все було заповнено. Він робив вдих, і дихати вже було нічим.

І ось він сидить в кріслі, його заколисує. А я граю. І чую: «Юрій Борисович швидше, я не зможу». Я бачу, що йому погано. Я вже в неспокої дограв першу п’єсу. А йому треба співати арію Гремина з «Євгенія Онєгіна». Я граю вступ. І він, бідний, співає першу фразу – «Онєгін, я приховувати. Не стану ». У вельми дивній і інтонаційно характерній манері … Але, слава Богу, обійшлося.

Мелодії круїзних лайнерів - Моряк України
Юрій Дикий – почесний гість кают-кампанії “Морська бібліотека Одеси”

Водив екскурсії я в Ріо де Жанейро

На лайнерах набором артистом і розважальною програмою керував Стаф. Коли ми були на Кубі, в Гавані, екіпажу було заборонено виходити. Я ж спокійно вийшов на берег, тому що належав СТАФ – дирекції круїзу. І цей СТАФ вирішував політику круїзу, які концерти давати, кого запрошувати: співаків, музикантів, танцюристів. Обов’язково в програмі був фокусник, ілюзіоніст. Одного разу мене викликали в СТАФ і попросили провести екскурсію в Ріо де Жанейро для німців, так як я володів німецькою мовою», – Юрій Дикий показує концертні фотографії, знімки з відомими артистами біля всесвітньо відомої статуї Христа

На питання, що означає для вас творчість Паустовського. Юрій Борисович на хвилину замовкає, ніби оглядаючи все життя. І зізнається, що Паустовський завжди надихав його своїм ліричним словом. Як і інші письменники:

– У Паустовського і Каверіна є рядки, про те, як вони проживали в нашому місті. Вони піднесли наше місто до світового рівня літературно-культурного життя. Хоча тоді модно було скиглити, що Одеса перетворюється у звичайний обласний центр, – каже музикант.

Перехрестя музичної культури

Одеса, як вважають багато хто, стоїть на трьох китах: музиці, літературі та медицині. Але, Юрій Дикий останню позицію віддає архітектурі. Питання, чи виживе музична культура в епоху технічного прогресу. Безумовно! Звичайно, як і в будь-якій області життя, в музиці теж є свої кризи.

«XX-е століття прибрло романтизм в літературі, живописі і особливо музиці. Все, чого досяг романтизм до кінця XIX-го, завдяки виконавству почало муміфікуватися. Все романтичне мистецтво представляло великих геніїв, які були виконавцями своїх творів. Завдяки практиці композитора, яка переходила до виконавця, відбувався поштовх до розвитку. Великі Рахманінов і Скрябін залишили нам своє виконання творів, яким ми і можемо слідувати. У той же час Борис Асафьев, автор 26 балетів, концертмейстер Маріїнського театру говорив: «Ми втрачаємо інтонацію». Тобто, виконавець бере за основу «шаблон». Виконавець же – це співтворчість. Як сказав Мандельштам «Ми не знаємо Овідія, не знаємо Пушкіна. Нам тільки треба буде його дізнатися».

Кожне покоління починає заново знайомитися зі спадщиною. І виникають моменти, пов’язані з достовірністю виконання твору. Ріхтер каже, що виконавець – це дзеркало. Я думаю, композитор ведений Богом. Це пророк, який отримує інформацію від Бога. Моцарт не залишив реквієм, а записав. Так само справа йде і з поетами. Надія Мандельштам писала в спогадах: «Осип бубонів, ходив і записував». І в якомусь інтонаційному ключі народжувалося справжнє, а не надумане.

Будь-яка форма людської свідомості знаходиться в певних законах. У мистецтві немає правил, є закони і принципи. Коли людина ігнорує їх, в мистецтво приходить занепад. Чим і пояснюється сьогоднішня виконавська криза в музиці, при тому що є безліч чудових виконавців

Саме тому я веду цикл бесід «Перехрестя музичної культури» у Всесвітньому клубі одеситів. Першу лекцію «Чи знаємо ми Баха?» презентували разом з Хобартом Ерлом. Ідея цих «Діалогів у рояля» полягає в тому, щоб показати життя музичного твору. Композитор записує партитуру, яку почув в силу свого таланту і досвіду. І твір, як яблуко відривається і падає. І далі вже живе своїм життям»

Пианіст Юрій Дикий - Моряк України
Уривки творів Рахманінова і Скрябіна із задоволенням слухає кіт

Юрій Борисович сіл до фортепіано і зіграв уривки творів класики Рахманінова і Скрябіна. Як зізнався музикант, їх із задоволенням слухає вдома кіт, який в родині улюбленець.

– Одного разу кіт зник на три дні, – розповідає Юрій Дикий. – Дружина три дні ходить, як у воду опущена. Я теж засмучений. Ми кота обожнюємо. І ось ми вже змирилися. Немає кота. Я сідаю пів на десяту вечора займатися. Випадково відкриваю двері … прийшов кіт. Сів і слухав всю програму, яку я виконував до пізньої ночі. Для нього – виходить, – сміється музикант!

Схожі записи